На заході ясніє загравою небо,
Вечірні сутінки неквапно погасають,
Темніє небосхил. У вишині далеко
Уже маленькі зірочки сріблясто сяють.
Ніч огортає землю, барви потемніли,
На небі срібний місяць та зірки палають,
І зверху ллється прохолодне дивне світло, –
Дзеркальні води річки небо відбивають.
Люблю я більше літні прохолодні ночі,
Коли згори така приємна свіжість лине,
А від землі розпеченої денним сонцем
Тепло вологе піднімається незримо.
Яскраве денне сонце вже до сліз не сліпить.
Притлумлена небесним загадковим світлом
Шовкова темрява, і місяць очі тішить.
Безлюддя…тишина…спочин від шуму міста.
При сяйві місячнім так любо погуляти,
Повітрям свіжим насолоджуючись вволю,
У літню ніч… час таємниць і чар Гекати –
Володарки над долями землі і моря.
30.05.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262544
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.05.2011
автор: Martsin Slavo