А хто ми є і ким були,
Що значить –жити краще,
Що ми змогли – чи не змогли,
Розсудить бог, а люди йшли
На площу, як на прощу.
Згадай: майданом лине дим,
І наші прагнення – над ним,
А сніг на одяг липне.
А хто лишався „на печі”,
Боялись плакать уночі,
Щоб лиха не накликать.
Події висвітлили тих,
Хто має прагнення мети,
І то вже – наш набуток.
Гіркий у перемоги хміль,
Якщо не без твоїх зусиль,
Але ж кому здобута?
Бо знов при владі- хоч умри, –
Нещасний мій народе,
міняються лиш козирі
З одної все колоди.
Високо бог, далеко цар,
А президент – ще далі.
На тому тлі,
Як дощ на склі
Спливають наші долі.
Туман – не кращий від пітьми.
Але ж бо, хто, якщо не ми?
А час - минає...
Все менш надій і менше сил.
Спокійно гляне – й скаже син:
-Не переймайся!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=26244
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.05.2007
автор: MiShura