Дивилася доля ув очі людині,
Казала: Стривай, чоловіче!
Чом руки твої опустилися нині
І серце нікуди не кличе?
Чом очі твої затягнуло туманом,
У морок стрибнули надії,
А одяг останній зірвали обманом
Заброди якісь, лиходії?
Та й голий, увесь у прищах і болячках,
Забув ти про думи хороші,
А кров ту, яку ще зберіг у "заначках",
Нещадно висмоктують воші.
Все чухаєш, голосно крекчеш од муки,
Буває - уб'єш паразита.
Та врешті опустиш знесилено руки,
Бо тіло давно вже немите.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262329
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.05.2011
автор: Терен