32.СТРАХ
Страх – інстинкт душі самої,
Що даний духом їй. Він є
Зв’язком між духом і душею,
Ознакою її. Тому його немає
У сильних духом, хоч трохи є.
Розпач від суті днів буденних
Родить безнадійність до того життя,
Що грунтом стає для відчайдушних.
Безстрашними духом рахують їх,
Та придбати надію – страх у них.
Страх править світом, що стоїть,
Як на трьох китах, на страхах:
Мук тіла – інтелектний страх,
Втрати життя – інстинктний,
А мук душі є Божий страх.
Такий страх, як буденний:
За близьких, щось втратити,
За імідж, що будуть знати
Різні скриті темні плями -
Більше боязнь, а не страх.
Страхом Божим можна подолати
Всі другі страхи, бо вони
Є йому підвладні слуги,
Він – на самій вершині їх.
Від самого страху мук душі
Згодні навіть не признати
Суд совісті й світ мук її.
Так простіше жити і грішити,
Тому й усі страхи дані.
Коли миттєва невідома дія
Впаде раптово з сторони,
Тоді на меншу мить - реакція
Є більший страх, бо наслідків
Не знає мозок вмить. Боїться
За життя своє. Та що робити?
Дельта – функція страху така.
Його ніхто не хоче мати,
Але людина вже така. Хоча,
. . .
Відділи себе від тіла,
Дивись на нього з сторони
І буде, вже, якесь там тіло,
. . .
Можна й духа відділити,
Якщо тебе душа болить.
/гумор/
. . .
Та бояться дуже сильно,
Бо страхи досить реальні,
Бо гріхи тримають міцно,
Бо вони - небезпідставні.
По правді жити –
Менше грішити,
Страху не мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261415
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2011
автор: Володимир Кондратик