Дощ...гроза...
Серед сірої маси видніє тінь моя.
Нема нікого...для мене нікого нема,
Я вже давно мертвий,але душа жива.
Я вмер для всіх -безкраю мандрівник...
Йду туди,а що там не знаю
І вже помалу з серця біль зник,
І я вже себе не картаю.
А для чого мучити себе
Й так нічого не вернеш...
Не вернеш того що було,
Але повірте було все.
І забави,і кохання,
І дитячій щирий сміх
Все було,неначе в раю...
Але я в раю втриматись не зміг...
Тепер іду з краю в край,
Веде моя стежинка жалібна
В жорстоку,хмуру,темну даль,
Де,напевно,що життя нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260690
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2011
автор: Юкраїнський_Алхімік