Ми вийшли зранку сіно покосити,
Коси, як бритва, в сумці провіанти
І пишні роси, ніби діаманти,
Покоси помагали нам стелити.
Ще сонце над ліском не встигло вийти
І півні ще не заспівали зрання.
Роззутися було таке бажання
І босоніж по сіні походити.
І задзвеніли коси ніби пісня,
Яку колись квартет співав відомий.
Косилось легко і не чулось втоми,
І пісня полилась над лугом ніжно.
Бо сінокіс – це радості багато,
Хоча косити це не легка справа.
Трава стелилась, а коса співала,
І косовиця нам була за свято.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260628
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2011
автор: Віталій Назарук