мороз розтинає безжально
тихе і сите дихання ночі.
осінь.
з води виростають тумани,
дні поспішають. спинитися хочеш?
ранки, як виразки в тілі доби,
провали у пам’яті,
сонні лаштунки твоїх простирадел.
як хрестоносець, ти бога Сонця
убити ладен.
солоно-синя пора падолисту
ти мовчки чекаєш вечірніх марень.
тліє жаровня, а з нею –
міста
відкриті рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260394
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2011
автор: Місафір