Кріпакос доживає останні дні,
тут на сайті та й взагалі,
може сумно стало мені
за непрожиті шляхи поколінь.
Кріпакос писав багато але він ніхто,
так, іще один поет в поезійному метро,
він римував щоб закипала у вас кров,
але убиває його чомусь любов.
Кріпакос написав багато різних віршів-присвят,
більшість для гарних людей, але є кілька для ненависних йому свят,
він отримував і давав десятки порад,
але засихає його власний сад.
Кріпакосу так хочеться щось більше,
і це бажання його зсередини ріже,
не просто меморіальну табличку чи в бронзі в його рідне Опішне,
щось краще за це і світліше і інше.
Кріпакос змішав був вперше кохання й соц. теми,
питав він у творах: для чого і де ми?
висвітлював різні суспільні проблеми,
лиш час скаже чи було все це недаремно.
Кріпакос це так - трохи моєї реклами,
кріпак - моя іронія і сарказм що з'єдналися з нами,
так хочу відкрити ворота якоїсь зовсім нової брами,
але я не зможу раба подолати тільки своїми руками.
і що, Кріпакосе, скажи ти робитімеш задля змін?
для чого потрібно щоб народ підіймався з колін?
цей хлопчик дивний такий став зараз він...
навіщо тобі світло з усіх сторін?
Кріпакос цитує:
ні, не підніметься в мене ніколи рука,
убити в собі ... (кріпака), я маю любити в собі кріпака,
і знову вам ллється з метафор ріка,
дорога моя така нікчемна здається, ...а ваша яка?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260203
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.05.2011
автор: КРІПАКОС