Не любиш?
Ну і що ж?
І не люби.
Так чи інакше — ми з Тобою разом.
А далі — ранок світлої доби,
Коли кохання пересилить фрази.
Візьму за руку — Ти не забереш.
І ніжність переллється в поцілунок.
«Кохаю!» — скажу я.
А Ти...
Ти теж
Знайдеш у собі квіти замість бруньок.
Хоч сутінки в душі,
Та смолоскип
Мого кохання мусить їх спалити.
А ще —
Дорогу в світлий сад знайти б,
Живу стежину — не бетонні плити.
Подумай. Згодься. Це — найкращий шлях.
Чи треба ще щось?
Може. Але — потім.
А зараз — в сад.
Забувши сотні плах,
Страждання, біль, нещастя і скорботу.
Бо — бачиш? — ранок світлої доби
Мене (Тебе таќож) промінням вразив.
... Так Ти не любиш?
Що ж.
І не люби.
Так чи інакше — ми з Тобою разом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259976
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2011
автор: Єгор Юкрамов