Не міжсезоння, а уже пора осіння,
Тож листя падає, танцює вальс Бастон,
І ніби золотом оздоблює довкілля,
Скидає осінь пожовтілий балахон.
В гнітючій тиші привокзального перону
Відсутність повна і людей, і голосів,
Далекі звуки ріжуть слух, удари грому -
Небесний грюкіт до перону долетів.
Нема вогню - тютюн без діла у кишені,
Вселенська пустка і по ній блукаю я.
Пустельна осінь, мої пошуки даремні,
У тих місцях, де панувала метушня.
Нема людей, нема тепла, сумні перони,
Не зустрічають із букетами троянд.
Тут тільки я несу тягар глухої втоми:
Ні співчуття, а ні вогню, а ні порад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259893
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2011
автор: Олексій Тичко