Вірші написані "від себе" прошу до мене не клеїти.
Таких віршів маю - добру третину.
"Піїтам" (яких - хоч "греблю гати")
***
Про що я думаю, про що?
-Нещасне бідкалось ніщо.
І раде тим уже було:
Що думати воно могло.
***
Перо я знову мучу здуру -
Поповнюю макулатуру:
Перо все рипає: Рип-рип!
А строфи глипають: Глип-глип.
Й думки у строф отих одні:
Чого настільки ми дурні?
***
Клята муза викидала "коники".
Кожен "коник" мав якийсь горбок.
Й виростали рими - ополоники
У кумедних строф'яних жабок.
***
Якби з могили піднялась ти, Лесю,
Побачила б: як, наче кат-ординець,
Найкращу з мов арканить у словеса
Нащадок - недолугий українець.
***
Дифіранб готую знову:
-В тебе, друже, вірш чудовий.
Ставлю п'ять, тобі привіт
Й дифірамба жду в отвіт.
***
Он рубає хтось з плеча:
-Де ж це думка читача?
Бо вибагливий цей люд
Нам усім - єдиний суд
Поетам (яких не так уже й багато)
***
Буває на серці обиду ношу,
А ви усе робите гірше й гірше.
Шановні панове, вас попрошу:
-Не вчіть мене писати вірші.
Для цього - отрута, для того - вино.
Та можна і пити, і не пити...
Творити для мене Богом дано,
Тож вам не дано мене учити.
***
Яка ж це мука, бути як непросто
У нації своєї діагностом:
Трудитись і тремтіти щохвилини,
А раптом вирок - ракова пухлина.
***
Як жалить глум, аж душу виверта!
Ненавиджу... Хай Бог мені пробачить.
Вродивсь поетом, а в мені - шута
Биндюжне панство захотіло бачить.
***
От знов у думах по коліна
Загруз, не вилізти ніяк.
І знов гортаю томик Ліни,
Що наче в мороці маяк!
То мій взірець, - скажу відверто
-Мій неприступний Еверест.
До скелі мудрістю припертий,
Я виголошую протест
І б'юсь, мов альпініст - невдаха,
Грудьми об твердь могутніх скель.
А наді мною - хмара дахом
І унизу вирує сель...
Десь там за хмарами - вершина!
Не оступись! - щепоче я.
За що чіплятись далі, Ліно!
О Недосяжносте моя!
***
От якось надумав проситись у члени,
Стояти з піднятою головою.
Тавро зірвати аборигена
І враз вознестися над юрбою!
Та чом це слово моє німіє?
Здається, зрадив собі і нації.
Я, друзі, зраджувати не вмію.
Отож лишаюсь ... у резервації.
Геніям (котрих на жаль немає, бо, щоби бути, їм треба... вмерти)
***
Я - все ж поет і буду ним завжди.
Хотіли б того ви, чи не хотіли:
На цій землі залишаться сліди,
Не знищить котрі і... моя могила.
***
Приходив я, зостатись на віки!
Така чудова доленька моя:
Кохатися у мові залюбки,
Не одягати шкіру холуя.
Шелепне, що належав до невдах,
Мізки поколупавши, жирний "лох".
Та заперечить з Неба долі птах,
Що я помер, а не свинею здох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259783
Рубрика:
дата надходження 15.05.2011
автор: Терен