1.
Стискаю гравій — сиплеться пісок.
Такий старий, пожовклий і змарнілий.
Стікає день, від вас осатанілий,
І я стікаю плином без думок.
Аревуар! Така, панове, гра.
Самотній дзвін бокалів і уламків.
Стоять на стосах сонні філіжанки,
У них вино, що розливає Ра.
Не хочу тьми. Не хочу голосів.
Уже німий я, наче син амфібій.
Мені обридли шабатурки з мідій,
В яких немає океанських снів.
Порожній сон. Марнота із марнот.
Лушпиння дня зсипається у трави.
І сяють сонцем крихітні агави,
Холоне чай із прянощів турбот.
Невпинний біг навколо пірамід.
Небесний грім і музика рахманна.
Я вже не я. Лукавість філігранна,
Коли у серці, крім води, ще й лід.
Король пішов. Чекаємо на звіт.
Усе мине в воді, мов переплиття.
Вітаю мить свого одноманіття
І у долоні затискаю цвіт.
2.
Чуже життя — із гравію мого.
Чужинний світ зливається у гомін,
Із мого серця вириває пломінь
Старий моряк, що потопив “Арго”.
Я аргонавт потомлених морів,
Самотній в’язень вичахлих ілюзій,
Навколо марму... мармурові друзі,
І тільки я замармуріть не вспів.
Ченці і дощ, сурма і водевіль.
Усе мине, як шал морського світу.
І розпадеться брама з ебоніту,
Заграє марш тоді Руже де Ліль.
Я не почую звукових принад,
У травах степу заховаю горе,
І буду серцем згадувати море,
І його скелі, мій колишній град.
Усе в мені — і час, і сліпота,
Був океан — лишились флібустьєри.
На узбережжі втомленої ери
Я поцілую руку у Христа.
Я поцілую... ув останню мить.
Коли тебе нестимуть, королево!
Усе для тебе, чудернацька Єво,
І ти, і я — притлумлена блакить.
3.
Усе мине на пагорбах ріки...
У вальсі два листочки нерозлучно
Поринуть у безмежжя, аж а кручі,
І кружелятимуть... аж навіки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=25954
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2007
автор: Дмитро