Ледь спохмурніло синьооке небо,
На землю вже туман холодний ліг,
Це надвечір’я стукає до тебе,
Сріблом і злотом стелиться до ніг..
Твої роки далеко ще не осінь.
Вона , десь заблукала у житах.
То ж не сумуй що в косах твоїх просинь,
І що з гори тепер, з гори уже твій шлях.
І не сумуй, що дощ холодний сіє,
Що лист багряний – вітром по землі.
Нехай тебе любов моя зігріє,
Хай не тривожать спогади й жалі.
Ти не журись, що вже вітри доносять,
Холодний подих спраглої землі,
І не журись, що жалібно голосять,
Збираючись у вирій журавлі
Не вечір це, не вечір – добре знаю.
То лиш змінились дещо кольори,
Бо ще, твоєму, квітувать розмаю,
Бо ще далеко справжні вечори.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259430
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2011
автор: євген уткін