присвячується моїй рідній тьоті,
посмертно
Не мовчи...
Разом з вітром шепочу й благаю,
Думка прагне грози
На цю зелень травневу довкіль,
Хоч кричи,
Бо все те, що я маю і знаю
В кожній краплі сльози
Розчиняю крізь смуток і біль!
Білий цвіт...
За вікном твоїм яблуня сяє,
До гнізда в рідний дім
Повертається ластівки крик,
Наче світ,
Що сьогодні тебе проводжає,
Кожним дійством своїм
До мовчання такого не звик!
Суть життя...
Непомітна й завжди різнобарвна,
Тяжка праця років
Повз безсилість кохання й бажань,
Каяття?
Так відверто здається забавним,
Під молебенний спів,
Світ свічок й неодмінних зітхань!
Промочи...
Якщо можеш, гіркою сльозою,
Аж до болі у скронях
Цей світ ненаситний такий,
Прорости,
Крізь навалу вінків чарівною лозою,
Щоб відчув я в долонях
На дотик твій погляд святий!
07.05.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259352
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.05.2011
автор: Serg