Невже так важко не почути,
Як люди стогнуть під ярмом?
У горі власному забуті,
Нацьковані пекучим злом?
Мені так боляче дивитись
На покалічені життя!
Нема де втіхою напитись,
Не чути враже каяття!
Куди не глянь- саме безладдя,
Порожні очі, злидні, смерть.
Підступна влада без знаряддя,
Без діла, словом –круть да верть!
Зі слів- не звариш дітям каші,
Не вдягнеш, хату не зведеш!
Але їм вірять душі наші.
Чому? І сам не розбереш!
Чому спимо? Чого чекаєм?
Вони нічого не дадуть!
Невже надії ще плекаєм
На їх словесну каламуть?
Невже не бачите свідомо,
Що нІчого від них чекать?
І будемо у себе вдома
Повільно, в муках помирать.
Та всі мовчать! Бо, хата скраю,
А у сусіда- хай горить!
Тож не стогніть! Немає Раю
Тому, хто серцем не болить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258937
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.05.2011
автор: Лунная соната