По дорозі додому, що біжить надолину
На узбіччі побачив стару тополину.
Наче мати старенька, що виглядує сина,
Де, у світі якім, її рідна дитина?
Відправляла в дорогу коли цвів кущ калини
За село виряджала, похмурої днини.
І рушник вишивала, готувала на долю.
Та тихенько молилась. На все Божа воля.
Журавлі відлітали та верталися знову
А вона прислухалась пташиної мови.
Ні, не бачили, кажуть, пролітали країни
Та ніде не зустріли ми, вашого сина.
А позаду летіла одинока лебідка
Підняла свої руки бабуся-сусідка.
Розкажи ми лебідко, ти далеко літала
Може в краї чужім мого сина стрічала.
Ні, бабусю, рідненька проплили над морями
Дуже важко пройшов переліт над горами.
Лиш одна залишилась, з свого роду, єдина.
Ні, ніде не стрічала я, вашого сина.
Підійшла до бабусі сусідська дитина...
-А чому, скажіть, ваша, так мокра хустина?
Обняла лиш старенька, не сказала ні слова
Повернулась додому, чекатиме знову.
Всі тополі буяли, сріблилися листом
Серед інших дерев вихвалялися хистом.
Лиш старенька тополя, стоячи у задумі
Похилила голівку, заснула у сумі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258603
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2011
автор: Степ