Завжди сміялась над людьми,
Які, не вміючи, злітають,
Повітря ріжучи крильми.
Та хисту гідного не мають.
Мені шкода їх щирих спроб.
Шкода мільйона аргументів.
У пафосі своїх промов
Приймають виклик опонентів.
Не жаль мені їх самолюбства,
Алею рівних монументів.
Не жаль очей, повних безумства.
І рук – владарів інструментів.
Не жаль мені чорнил й паперу.
І згубленого марно часу.
А жаль ту пташку злотоперу,
Що вірила у сіру масу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258375
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2011
автор: Беллатрисса Турнесоль