Мені потрібно лиш одне,
І то — чи так уже й потрібно? —
Щоб те — суцільне і мутне —
Розсипалось, розпалось дрібно.
Щоб стоголосий хор не став
Тягучим в муці стоголоссям,
Щоб таїнство людських вистав
В нудну суєтність не звел́ося.
Щоб у душі моїй оркестр
Не смів стогнати семинотність.
І щоб не став знайомств реєстр
Лиш переп́усткою в самотність.
Щоб світ в очах моїх не стиг,
Спинившись в швидкості шаленій.
Щоб не сказати: я — не з тих.
Не думати: це — не для мене.
Щоб у тримірність не вростав
Мій мікрокосм безмежномірний.
І щоб завжди я твердо знав,
Що я — не схиблений примірник,
А лиш такий, як ті, хто вік
Шукає щиро восьму ноту.
Живий, як тогорічний сніг...
Усе нормальненько, достоту.
І я такий лише тому,
Що все велике поза мною,
Що не потрібен я том́у,
Хто й сам, як я, лиш купка гною...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258207
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2011
автор: Єгор Юкрамов