Надія помирала в мене на руках.Їй було не до мене-почувалася зайвою.В кімнаті не було ні простору,ні свободи.Комплектне ніщо поїдало мої думки.Сльози брудні інтриганки-психічні феєрверки відчаю… В крові надлишок ендорфіну.Сімнадцята весна-поза межою реальності...Намагалась вибрати початок,із категорії вічності-марно.Життя нагадувало пантоміму-
борюся,та з ким,з боку ж не видно що тебе убиває.Для мене ти маріонетка сатани-фантош зла… Любов без взаємності-прикра релігія життя.
P.S. Мені потрібен космос твоїх очей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257599
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2011
автор: Анна Вейн