Замислений стогнеш,
Наче тебе дістав екстаз.
Божевільний часами бродиш,
Йти вперед, а не назад.
Віхола рве сорочку,
Оголюючи не тіло, а душу.
Носиш в собі муку,
Зробити все ж таки це мушу.
Не можна тепер покидати
Батьківщину на призволяще.
Краще все віддати,
Тільки б люди молилися наще.
Торкаючись болю, ставлю кому,
Наче він невимовний все знати.
Мов німі ходимо по колу,
Прагнемо правду сказати.
Та біль душить і нікому зустрічати,
Народні звичаї передавати.
Німі з німими не можуть розмовляти,
Якби не намагалися кричати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257522
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2011
автор: Олеся Вишня