Стихія люті обійняла
Всю плоть мою, до краю,
Але нічого не міняла.
Чому? Не знаю…
Завмерла. Змовкла. Облетіла.
Нічого більше не сприймала.
Лишень сміятись я хотіла.
У просторі згубилася, застряла.
Тремтіли стиха руки, -
Чи то весь світ тремтів?
Котилися безмежні сльози-муки
І біль у грудях все тяжів.
А навкруги самі сліпі,
Вони до паніки байдужі.
Ну що їм стогони німі
Серед сердець лихої стужі.
Душа тепер, мов птаха,
Загублена у небесах, -
Не має в неї страха
Останній спокій догаса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257378
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2011
автор: Мyshka