Як небеса заплющать сиві мутні віки,
поколе холод тонкий капіляр…
Як час віднайде найгіркіші ліки,
себе затягнеш у сирий самотній яр.
Тебе твій ідол лясне по щоці!
Обожнена свобода, як ласо, впіймала!
Печаль без сили опускаєш в кулаці,
ах, як тебе вона, та проклята, дістала!
І знов янтар – коньяк у чарці до губів,
а в пам’яті розтануло ім’я знайоме.
Подати руку долі так і не посмів,
бісися ж далі у своїй погоні.
І рве на шмаття ніжність непритворна,
вона згадається із запахом од вишні цвіту…
Тебе покинула ця розкіш нескоромна,
летиш тепер за хмари в соковите літо…
Погладиш кішку, що точила кігті по душі,
всміхнешся блискавці, що образ нагадає…
Хай вмиють очі проливні дощі,
а вітер хай про неї на сопілці заспіває…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257341
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2011
автор: Vivien Pepper