***
Я прокидаюсь під сузір’ям
великого човна у траві посеред лісу,
і єдиний клаптик неба утворює зв’язок із землею.
Я прокидаюсь під сузір’ям великого човна
і великого вогнища, де відьма шепоче слова,
що збуджують душу і розум.
Земля відпускає мене,
і човен несе у прірву,
голос відьми дряпає мозок.
Вона з’їла вогонь, залишивши пір’я,
щоб змогти полетіти за мною і моїм човном.
Я прокидаюсь під сузір’ям великого човна
у траві серед лісу.
***
Я відчуваю, як шепотить твоє волосся
і як ти намагаєшся намотати день
по спіралі на руку,
щоб зрозуміти хоч щось.
Ти живеш, наче в стіну вмурована.
І твій подих – це мій подих.
І годинник, і стара шафа
мають свої секрети.
Вони також розмовляють
о дванадцятій ночі.
Розплющ очі і побач,
що стара картинка дещо змінилась…
Ти наче вмурована в праву стіну,
а я – в ліву.
Бажання спілкування єднають не тільки нас.
Речі також спілкуються між собою.
Світло приходить в кімнати, коли треба обом.
Отож і відчуваю, як шепотить твоє волосся,
як дах дрижить над нашими головами,
і серце пульсує в бетоні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257329
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2011
автор: влад дракула