Заплакана земля втирає сонцем сльози,
Граніту моноліт вбирає його блиск.
Та сиплються дощем тюльпани і мімози,
Мов пам'яті шматки, на чорний обеліск.
І підкосились враз вже немічні коліна,
І материнський зойк прорізав тиші мить,
А зболені уста ім'я шепочуть сина,
Що на гранітнім тлі золочено горить.
Скількох вже матерів сини не дочекались,
Вже сироти вони, самотні імена.
Солоні краплі сліз на камені зостались -
Любові матерів застигла сивина.
1980р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257243
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2011
автор: Терен