Чомусь так страждаю,
Й гадаю, й тікаю
Від власних думок.
Вони доганяють
Та я не впізнаю
Своїх помилок.
Себе почуваю
І скуто, і сумно.
На серці печаль,
І холодом дує
Так сильно і зимно
Твій погляд нажаль.
Сміття почуттів
Переповнює душу,
Пече в голові.
Змести не можливо
Твій образ бездушний…
Всерівно тобі.
Ніщо не врятує.
Кохання штурмує,
Але не злама.
Хвилину спокою
Нам доля дарує,
Життя ж забира…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257042
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2011
автор: Конвалія