Заплутались мотузками мої думки у хаосі.
Вже ролі всі розібрані. Ну що ж робить? Так сталося.
Не відступити крок назад, лиш уперед – в незвіданість,
Бо не постукає в вікно з майбутнього незнаний гість.
Так хочеться сказать комусь неповертаюче «Прощай!»,
Й піти кудись, де вже ніхто не скаже так: «Заходь на чай!»
Дивитися у вакуум, вже геть осліпнувши від сліз.
«Відстаньте всі!» – Я так скажу. Ще не настав мій бенефіс!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255941
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2011
автор: АнГеЛіНа