Червона зоря. Ранок. Світає.
Небо – як кров з молоком.
Якого ще треба нам, люди, раю?
Спогади криють крилом...
Річка, вітряк, пляж жовтобокий,
Посмішки, щирий сміх.
Скільки, ах, скільки минуло років?
Шкода, що сміх затих...
Шкода, що посмішки тії згасли,
І не згадаю облич.
Тільки уривки – було прекрасно
Гуляти при світлі свіч...
Все зникло, мов в небі пташина зграя.
Забулось, неначе сном.
Червона зоря небеса обпікає,
Вливаючи кров в молоко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=25563
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.04.2007
автор: ammonia