Він не живе життям спокійним,
Всі йдуть, спішать, кудись летять,
Не буде його шлях постійним,
Його не можна угадать.
Він чує різні голоси,
І баче рух усього світу,
Він оглядає полюси
І чує, як сміються діти.
На жаль, короткий час доріг,
Та все ж не відчуває сум,
Жадає він переступить поріг,
Щоб осяйнути ту красу.
Вона з'явилась з порожнечі,
Така вродлива і німа,
Поглянула на його плечі,
І в це не вірила сама.
Він руку ніжно простягає,
Вона ж мерщій свою дає,
Та вмить, він знову пропадає,
Вона ж над світом постає.
Вдягнула сукню з оксамиту,
І запалила всі свічки,
Вона вдивлялась в тишу світу,
Та не могла забуть руки.
І сірих спогадів хмаринка,
Пропливала вже не раз,
А на траві ота росинка
Закінчувала її час.
Та знов вона його зустріла
І любо милувалась ним
Та тут одразу ж побіліла
І розчинилася, як дим.
Він дивиться на всіх людей,
Всіх може поглядом збудить,
Та не пробуде тих очей,
В які поглянув лиш на мить.
Вони не разом, трішки жаль,
На мить поглянуть віч-у-віч,
Та це не сум і не печаль,
Бо він - це день, вона - це ніч!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255524
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2011
автор: Були_Ка