Підлітки. .

Важке  повітря  змішували  з  димом..  
Самотні..юні..на  жорстких  диванах..  
Потерті  стіни..тонкі  вікна..зимно..  
Кожен  мовчав..і  тільки  вічність  в  планах..  

Нічого  спільного..крім  довгого  мовчання..  
Бажання  щастя..пачки  сигарет..  
Закінчили..пішов  етап  зникання..  
Кожен  в  собі..всі  почуття  в  конверт..  

Гримуча  суміш  музики  і  сліз..  
Кожен  тримався..кожен  ще  чекав..  
Тягар  на  душу  венами  заліз..  
І  там  прижився..сіллю  розсипав..  

А  кожен  з  них  колись  когось  любив..  
Допоки  не  розбилися..об  небо..  
І  кожен  п"яним  криком  говорив..  
Що  їх  давним  давно  землі  не  треба..

Але    були..на    рівні    "до"    і    "до"..    
Замолоді    для    будь    якої    смерті..    
Грішили    дико..вже    пізнали    зло..    
Такі    ще    юні..та    жорстокі..вперті..

Блукали    містом..існували    пусто..    
Чогось    хотіли..їм    ще    снились    сни..    
Кутались    в    пальта..в    гаманцях    негусто..    
Діти    давно    минулої    весни..

Просили    милостиню..в    неба..тільки    в    неба..    
Молились    через    сльози    що    з    очей..    
А    пересічним    їх    біди    не    треба..    
По    душах    покалічених    людей..

Їх    просто    било..рвало    на    частини..    
Злом    по    серцях    пройшло    нерозуміння..    
Байдужість    небом    даної    людини..    
Впустила    розпач    в    душу..як    коріння..

А  їм  би  дива..хоч  на  кілька  днів..  
Вдихнути  щастя..щастя  а  не  дим..  
З  них  кожен  своїм  болем  захворів..  
Ще  вірять  в  Бога..проклинають  ним..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255465
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2011
автор: Ірина Гнатюк