Як вдарять дзвони!
На серці вмить стає тривожно й сумно.
Тривожно через те, що дзвін цей промовляє:
До розуму
до нашого
доносить гомін –
Часів минулих, давню небезпеку.
А сумно через те, що в спомині своєму
Несе він смуток втрат і безнадію
У те, що думалося має жити вічно.
Цвинтар:
хрести,
хрести,
обличчя
Людей, що жили й відійшли у вічність,
А може в небуття, хто знає?
Їх погляд, їх святе мовчання
Тривожать збуджуючи думку
Про те, що й ми на цій Землі не вічні…
Настане час!
Нам вдарять дзвони!
Тризнуючи останню путь…
І, що тоді?.. Найбільша цінність
Той дім, в якому жив чи рідні?..
Чи може гроші – всіх гріхів начало,
Яких завжди нам бракувало?..
Чи церква?
Що казати!
«Відговорили» вже гармати:
Ми є ті кулі, що летять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255288
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2011
автор: schasnyi