Слухаю тишу…

Друга  половина  дня  видалася  сонячною  і  вже  не  було  сіріючих  хмарок.  Дрижаки  зникли  щойно  сонечко  обійняло  кожного,  хто  вийшов  з-під  дерев.  Тіні  гілок  розповзалися  у  всі  сторони,  як  ті  сірі  змії.  В  повітрі  відчувалася  післяполуденна  дрімота.  
Крокуючи  собі  понад  перилами,  через  які,  як  вчили  раніше  дорослі,  не  можна  було  перехилятися,  з  навколишнього  шурхоту  трав  і  гомону  листя  в  кронах  каштанів  і  верб  навідуються  дивні  спокійні  думки  про  тишу.  Схоже  її  можна  просто  слухати,  спокійно  вбираючи  накопичену  за  століття  мудрість.
Звісно,  це  не  та  гола  мовчанка,  коли  жодного  звуку  в  цілім,  здавалося,  світі,  хай  про  неї  колись  потім,  а  та  тиша,  в  якій  віддзеркалюється  кожен  кущ,  кожна  ромашка,  кожна  грудка  землі,  перемішаної  разом  з  піском  й  комашками.  Слухаючи  таку  поезію  світу  флори  і  фауни,  не  відволікає  нудне  торохкотіння  радіохвиль,  на  яких  прокручують  засмальцьовані  треки,  не  складаються  в  монолог  або  й  діалог  слова  вуст  одного  чи  ж  бо  пари.  Тут  все  гармонійне,  повсюди  та  солодка  дрімота  й  дзвінка  тиша  змішуються  в  коктейль  прекрасного  життя.  І  саме  в  такі  миттєвості  приходить  думка,  що  життя  -  неймовірно  хороша  річ,  щоб  її  витрачати  на  повсякденні  поїздки  й  біганину.  Думається,  що  все  буде  добре,  бо  інакше  просто  бути  не  може.
Пройшовши  два-три  крутих  вихиляси  стежки  -  бруківки  й  обходячи  товстелезний  стовбур  давнього  клена,  хочеться  доторкнутися  до  перил.  Зупинка  біля  найкращого  місця,  з  якого  видно  аж  ген  за  широку  річку,  приносить  задоволення,  бо  до  спокою  в  душі  додається  ще  погляд  на  милі  серцю  широти.  Он  де  поїхав  потяг,  випустивши  вгору  стовп  пару  чи  пак  диму,  а  посередині  річки  набирає  ходу  якась  посудина,  що  ледь-ледь  тримається  на  поверхні  не  зачерпуючи  прісну  воду.  І  тут,  і  там  є  острівки  у  цілому  морі  зелені,  яка  переливається  й  гойдається,  мов  хвилями  колихається.
Слухати  тишу  неважко  і  при  цьому  просто  дуже  приємно.  Не  кожен  день  дозволяє  ввібрати  такі  хвилини.  Шкода,  бо  так  би  й  блукав  собі  до  скону  не  відриваючись  від  пісні  тиші.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255090
Рубрика: Нарис
дата надходження 20.04.2011
автор: Eladar