Якщо думати над змістом свого життя,
То можна з’їхати з глузду.
Бродити містом і до пуття,
Не вміти звільнити ту пастку.
Шукати відповідь
В очах у прохожих,
У поруху вуст.
Та знати заздалегідь,
Холодні, бо схожі
На купку медуз.
Дивитись на небо,
А потім під ноги,
Ну може хоч там,
Знайдеться де-небудь
Покажчик дороги,
Життєвий карт-план.
Та небо, грайливо
Моргаючи зорями,
Затято мовчить.
Дорога мінлива,
Їй байдуже хто є ми,
За обрій помчить.
А вже набродившись,
Уже находившись,
Присісти на мить,
У долі спитавшись,
Де сенс той шукати,
Для чого так жить?
Вдивлятися пильно
У знаки навколо,
Ну може хоч раз
Відкриє прихильно
Свої плани доля,
Без зайвих прикрас.
І раптом побачити,
Точніше помітити
Її очі поруч.
І все зрозуміти.
Померти й ожити,
Щоб жить рука об руч…
Метою життя,
Єдиною ціллю
Побачить її.
Свої почуття
В її втілить мрію,
Ростити в собі.
Єдина навіки,
Вустами своїми
Щодня воскрешає.
Єдині навіки.
Народження «ми»,
Життям напуває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254792
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2011
автор: Конвалія