За моїм вікном сотні років іде сніг, за моїм вікном сотні років віє вітер, за моїм вікном сотні років світить сонце. Все життя на межі, можливо на краю прірви, а можливо на найвищій вершині всесвіту, де земля сполучається з космосом. Боляче. Тяжко. Заплуталась. Знову заплуталась. Кішки закохані в висоту. Кішки обожнюють ніжність. А може, я все ж впаду, це ж усе-таки буде політ, хоч і короткий. Головне вилізти по скелі, якомога вище, щоб зробити задоволення польоту довшим. Падай! Падай! Падай! З найвищої дахівки, з найстрімкішої гори. Просто падай… А коли тіло перестане летіти, тоді крила отримає душа. Вона полетить не обтяжена вагою плоті, наче повітряна кулька, що наповнена азотом. Тебе не спіткає зла участь, стати старою, незграбною жебрачкою. Ти будеш вічно молодою… Ти полетиш увись, шукати нові зірки, будеш спати у хмарах і малювати сузір’я на нічному небі, будеш ходити босоніж по вранішній росі і, сидячи на барокових карнизах, посміюватися над випадковими путівниками, згодом, бачити їх здивовані обличчя і чути виправдання свого страху, що це вітер шурхотить у листі. А коли стане зовсім холодно, ти полетиш над містом ага, сміючись з вкутаних у купу одягу людей… Ті полетиш у теплі краї, разом з журавлями… Ті будеш вдихати дим опіуму в забутих богом китайських кварталах, вчитися каліграфії в арабських мудреців, замолювати гріхи під стіною плачу… Ти станеш вітром пасатом, який понесе за собою всі спогади, весь біль, все щастя. І коли т знову станеш сильною, ти народишся знову, зовсім, зовсім іншою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254712
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2011
автор: anyuta