Від тебе до мене лиш крок уві сні:
Заплющити очі і разом.
Зробити зусилля – в обійми твої потрапить…
Тут все без образи.
Мовчання і подих зливаються в такт,
Підносячи нас вище неба.
Від тебе до мене лиш крок уві сні,
Та нам не прокинутись треба.
Чому тільки зорі, чому тільки ніч
Рятують нас від будення?
Ми разом в утопії, в безодні ночей
Будуємо наш світ із натхненням.
Злилися реальність, бажання мої…
День ніччю стає не помітно.
Шукаю тебе, та не можу знайти
Все глибше в примарному світі.
Коли прокидаюсь – не хочу там бути.
Реальний світ давить, руйнує надію.
Частіше все до снодійних берусь
І поринаю у бажану мрію.
Вже п’ю до дна гірку мікстуру,
Так прагнучи в чарівний світ ввійти.
… Поглинув вічний сон – та бажана реальність,
Та тільки там тебе вже зараз не знайти.
Забув усі ти мрії, відчув всю віртуальність.
Я все іще чекаю на тебе уві сні.
А ти обрав даремно того світу банальність.
Між нами вже безодня,
ЛЮБОВ вже не спасти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254643
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2011
автор: Rimmulichka