Впало яблуко в руку,
а в келих – краплинка одчаю,
Не задмухуй вогонь,
а напийся і стань ним хмільна.
У долоні з дощем
ти виходиш з далекого раю...
Світ не збудеться яблук,
а лози – терпкого вина,
Буде вдосталь землі,
й того неба – од краю до краю,
І кохання, й пісень,
тільки що ж ти немов нежива?
У напнутому луці
вогонь мене міцно тримає…
– Відпусти мене, світе,
зрадливо тремтить тятива.
– Не відпущу – в вино
домішалася крапля отрути,
Здичавілі дерева
кислицями буйно цвітуть...
– Відпусти мене, раю, –
не можу про тебе забути,
Чи вже краще спали,
і вогнем поверни мою суть.
________________________________________
не збудеться – не позбудеться, одчай – відчай,
se scientiam, лат. – самопізнання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253984
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2011
автор: olya lakhotsky