Вона рве серце на шматки,
Навіює синдром неповноцінності.
Невпевненість моя, все із за неї,
Війною всілася в душі
І не відає ніяк, нікому.
Вона гріється на розпеченім камінні,
Яке в серці породила навіки...
Буду чекати на допомогу з боку,
Яка прийде й народить квітку в серці.
Крізь каміння проросте,
Ароматом зцілить дух надії,
Дасть волю серцю дарувать любов.
Отій єдиній, яка вирвала з тенет не рваних,
Подарувавши серце переповнене коханням,
Й навіки прожене одинокість
І попелом розвіє всі її сліди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253714
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2011
автор: Василь Великий