Збирається:
У душі дві години проведе.
І краплі запашної олії покладе,
І сіль морську у ванну кине,
І п’яти пемзою потре,
І гелем персиковим по тілу проведе,
А далі підуть скраби із оливи,
Піску, томату та ще й глини.
Гель для обличчя, рук і ніг,
Щоб милуватись кожен міг.
І обітреться шоколадом,
І полуницю в зуби втре.
З таким процесом і розкладом
Яйцем волосся розітре.
Все змиє й знову наминає
І процедурам цим кінця не має.
А далі епіляція. Ось віск.
І крик, і наче різаного виск.
Та лід все буде прикладати,
І біль холодним уникати.
Шампунь, бальзам і маска для лиця,
І огірок на віки формою кільця.
І спинку витирає рушником.
І тальк по тілу. В горлі ком.
Та спрей для блиску свого тіла,
Щоб перехожі всі тремтіли.
Ось фен і плойка – вічний друг життя.
Вирівнювач волосся, пінка з лаком для кінця.
Вже тоніком обличчя протирає,
Тональний крем в два слоя натирає.
Наносить пудру, бронзові румяна.
Перед дзеркалом краса постала.
Не жінка це. І не жіночий ідеал.
Зви його просто – метросексуал.
Доля у жінки зараз не легка.
Двом парадоксам відповідь така:
То у житті немає мужика,
То є мужик – нема життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253412
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2011
автор: Туся Парасич