Літературне попурі

Жаль  світу  цілого
- землі  і  неба  жаль.
Замало  серцю  білого
- в  душі  безмежна  даль.
Ми  ходим  по  землі  
І  ромовляєм  з  небесами.
Хай  вимерли  боги,
Але  ж  надія  з  нами.
Можливо,  спуститься  колись
З  небес  старий  крилань.
Людино,  тільки  ти  молись,
Не  допусти  в  душі  вагань.
Мене  болить,  що  світ  -  чума,
Але  й  її  лікують.
Здається  сил  уже  нема,
Коли  і  мріями  торгують.
Не  сила  слухать  реквієм  століть
І  пити  чорне  молоко  світання.
Життя  абсурдом  легко  отруїть,
Як  вирок  це  розчарування.
У  душу  заповзла  комаха,
І  час  утрачений  стиска.
Десь  поучає  чарівник-невдаха
І  свита  Воланда  гуля.
По  трупах  пам’яті  крихких
Знайти  до  вічності  стежину.
Можливо,  в  море  ти  не  встиг,
Але  впіймай  свою  рибину!
Мені  шкода  дрібних  людей,
Які  сприймають  розумом,  а  не  душою.
В  холодних  сутінках  самих  ідей
Так  легко  розминутися  з  собою.
Хоч  важко  заглядати  в  дзеркало  епохи,
До  суті  самої  без  цього  не  дійти,
І  рівновагу  втрачену  відчути  трохи
Не  можна,  поки  з  шляху  не  зійти.
Чому  так  важко  слухать  музику  століття
І  вчити  вищу  алгебру  метафор?
Невже  на  нас  впливає  розмаїття?
Тоді  мистецтво  кине  білий  прапор.
Мені  замало  білого
- в  душі  безмежна  даль.
Жаль  світу  цілого
- землі  і  неба  жаль!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253302
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2011
автор: Мyshka