Жаль світу цілого
- землі і неба жаль.
Замало серцю білого
- в душі безмежна даль.
Ми ходим по землі
І ромовляєм з небесами.
Хай вимерли боги,
Але ж надія з нами.
Можливо, спуститься колись
З небес старий крилань.
Людино, тільки ти молись,
Не допусти в душі вагань.
Мене болить, що світ - чума,
Але й її лікують.
Здається сил уже нема,
Коли і мріями торгують.
Не сила слухать реквієм століть
І пити чорне молоко світання.
Життя абсурдом легко отруїть,
Як вирок це розчарування.
У душу заповзла комаха,
І час утрачений стиска.
Десь поучає чарівник-невдаха
І свита Воланда гуля.
По трупах пам’яті крихких
Знайти до вічності стежину.
Можливо, в море ти не встиг,
Але впіймай свою рибину!
Мені шкода дрібних людей,
Які сприймають розумом, а не душою.
В холодних сутінках самих ідей
Так легко розминутися з собою.
Хоч важко заглядати в дзеркало епохи,
До суті самої без цього не дійти,
І рівновагу втрачену відчути трохи
Не можна, поки з шляху не зійти.
Чому так важко слухать музику століття
І вчити вищу алгебру метафор?
Невже на нас впливає розмаїття?
Тоді мистецтво кине білий прапор.
Мені замало білого
- в душі безмежна даль.
Жаль світу цілого
- землі і неба жаль!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253302
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2011
автор: Мyshka