Я люблю свій народ, Україну,
Свою землю, прекрасний мій рід,
Суверенну мою Батьківщину,
За яку в мене серце болить!
Дотепер рвуть її на шматини
Політичні шакали й вовки,
Забирають красу її, силу,
Це доколи терпітимо ми?
Нащі пращури бились за неї,
Віддавали у битвах життя,
Їх вбивали, гойдали на реях,
Дотепер не пізнав каяття...
Їх кріпачили, в тюрми кидали,
Їх морили як тих тарганів,
Як якийсь другий сорт зневажали,
Розповісти не вистачить слів...
Опікалися ними суворо
Та тримали в “залізній руці”,
Відбираючи волю і мову,
І саджаючи їх на ціпки...
Сотні років наруги, зневаги,
Сотні років в кайданах, ярмі...
Потурали країну то ляхи,
А то браття свої москалі...
Я люблю тебе, моя Державо!
Моя нене, казав як Тарас,
І я вірю, що пізно, чи рано,
Да настане, да прийде той час,
Коли Ти розірвеш оті пути
Та підіймешся вгору над цим,
Коли тих ворогів їхні руки
Обірве, накінець, Божий грім,
Коли всі вороги ці закляті,
Да поринуть у прірву з кінцем,
І коли в українській вже хаті
Зацарюють і спокій і мир!
12.09.2007р.
© Евгений Кедров, 2009
Свидетельство о публикации: № 6963-127067/20091128
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253164
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2011
автор: Evgenij_Kedrov