Тиша…
Якось незручно, навіть трохи моторошно сидіти у напівтемній кімнаті і дослухатись до беззвучного стукоту серця у повній тиші. Страшно, можливо й від відчуття самотності, бо здається, ніби час зупинився, все завмерло, перетворилося на пластилінове і просто прикрашає околиці рідного бездиханного міста чи села. Адже, навіть хтось з відомих говорив, що всі найбільше бояться не смерті, а самотності.
Чорною кішкою до мене підкралася таємнича ніч. Зловісне шипіння забралося в моє серце, в душу і поселилось там разом зі страхом. Я була ніби одаліскою темряви, тиші, штучності, які стали володарками моєї кімнати. Глянувши у вікно, побачила лише непізнані силуети дерев, а над ними – у чорному небі – зірки і місяць.
Я сиділа на скрипучій тахті, обійнявши руками коліна. Проте епітет «скрипучий» більше не стосувався мого дивана, бо він замовк, так як і всі інші речі навколо моєї тремтячої постаті. Чомусь таке відчуття, ніби з кожним ударом годинника я ставала все меншою й меншою… Хоча серед кричущої тиші здавалось , що й годинник зупинився. Чому саме кричуща?.. Ох… Це, мабуть, вигадала я сама для самої себе. Тиша, з якої не можна навіть катуваннями витягти хоч однісінький звук, для мене зовсім не безмовна. Вона кричить пронизливо просто мені у вуха, в істериці розбиває шибки і через них вилітає на вулицю, де і розчиняється, загублюється між атомами і молекулами.
Від наполегливої, настирливої, надокучливої тиші вже дзвенить у вухах. А я не можу отямитись… Чи, може, не хочу?.. Вже відімкнувся мозок, не воліє сам думати, а віддається у руки підступної тиші. І час, ніби апатичний, не хоче скоріше відбивати секунди. Він інколи недоречно швидко кудись летить, а інколи, як навмисно, стоїть на місці. Хотіла виміряти час клепсидрою, але вода не слухалася і залишалася непорушною.
Всі мої надії потрощила тиша. І так жаль їх, ніби найзавзятішому колекціонеру своєї колекції з фарфорового посуду. Із таким дзенькотом розбились мрії, ніби й зовсім не вони, а залізна таця випала з рук на мармурову підлогу.
Я лише сиділа на вже чомусь не скрипучій тахті, обійнявши коліна руками…
Кричала тиша…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252943
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2011
автор: АнГеЛіНа