* * *
Отак часом спокійно собі ідеш –
І тут – спіткнешся об долю…
Повірити, й не повторити долі?
Лишить зірки без права на бажання?
Ідуть в життя маленькі бандеролі,
Щоб вберегти мене від двох годин чекання.
А далі вечір – довгий марафон.
Ідеш, не знаючи ні старту, ані краю.
Нема початку… Віщий телефон
Не дав мені допити свого чаю.
І я знов йду… Увечері… В театр,
На вії мені скочувались зорі.
Який холодний передвісник свята.
Чекаю бурі, але йду у море!
Кортить же вічне! А кортить, мабуть..
Я вперше бачу: Зорі, мов скляні,
Висять, мов яблука, точніше їхня суть,
Вуста торкають полум’ям холодним.
А я іду весняно і піднесено,
Чомусь занадто, але що втрачати..?
Життя ж, воно не буде перекреслено?
Які зірки… А що,
Як загадати..?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252479
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: Аліна Шевчук