Скажи, людино,
Чи поціновуєш ти мозок свій?
Маєш ідеї і при здоров’ї,
Ще прагнеш щось узяти від життя для себе?...
Чи, може,
Вже від болю мрії тебе знечулює - днів сірість?
І серце твоє не палає…
А в голові, замість думок здорових:
Лінивство й страх - вітром гуляє…
А коли так…
Чому так мало в тебе віри - змінити долю?…
Може тому,
Що через хмари не бачиш сонця?
А у мозку клітини сірі умерли вже від бездіяння…
Що ж, міцно спить твоє фантазування.
Збуди його,
Поглянь на себе:
Побачиш - ти є ти напівбогом!
І маєш силу, що залізо крушить,
Як прикладеш до цього віру свою,
І діяння…
Але найперше,
При очах закритих,
Угледіти попробуй диво-мрію…
Якщо не можеш, друже,
Ти старий вже…
І у житті нічого не посієш!…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251815
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2011
автор: schasnyi