Мете, мете, аж поки тліє
Усе розтане у пітьмі!
І де тепер моя надія?
Тебе я виглядав у далині
Промчали поруч дивні роки
Багнети стихли в самоті
Почути де вчорашні кроки?
І колір мрії у тобі…
Січе безжально биті скроні
Сумління плутає на гріх
Кому тепер потрібні зорі?
Чумацький шлях осиротів…
Навколішки у злиденній гримасі
Усі вітають зблідле торжество
І непомітно продирається нещастя
Словами вже братається давно…
Зворушливо турбується невдача
Почин найважчий проводжає в небуття
І лиш не думай, сором тут пропащий
Людська симфонія добра і зла
Вже збита з пантелику темна маса
Тримає вправно вершник нагая
Залишитись собою – це прекрасно
Хоча самотність – подруга твоя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251498
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.04.2011
автор: Андрій_Данко