знаходячи загублені книжки
ми мовчки вирушаємо в ванільне небо.
дитинство, квіти і старі казки
сховають нас серед уяв, так треба.
змальовуючи із уяви дощ
ми хочемо заповнити клітинки
ми пишемо про втрачені "також",
рахуємо загублені зупинки.
і квіточкою неба лиш на мить
ми розмалюєм стіни нашої уяви.
-дивися, он літак летить,
знаходить серез хмар небес заяви.
зайшовши в вічний неба коридор
ми мовчки розмальовуємо хмари
а місяць сонцю... він лише тореадор.
і тільки душу переслідують примари
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250519
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2011
автор: Шалена помаранча Лорна