Болю мій, друже вірний, коли ти відпустиш,
чей же мало тих днів відгуло в небуття?
Годі мабуть уже позбирати докупи
клапті згадок усіх, ні хвилин каяття
за принесений смуток і прийнятий біль,
за зрадливу сльозу, що стікала квапливо,
за незґрабні потуги потрафити в ціль
на розпутті життя, між сум'яття розливом.
Ти не йдеш, не зникаєш, ти завжди на чатах,
колихаєш мої неспокійні тривоги...
Де шукати рятунку від пам'яті-ката,
що вертає на ту нескінченну дорогу
де на кожну хвилину лягає тягар
многотонних думок, що рояться невтомно...
І ніяк не збагну, це покута чи дар -
пульсувати , як серце, ритмічно, судомно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250289
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2011
автор: Адель Станіславська