Вона велична - Творчості ріка.
Вода у ній солодка і п'янка:
Несе у море, що зоветься Вічність -
Любов, снагу, надію, романтичність...
Ріка бурхлива: треба ще й талан,
Щоби на ній не згинути од ран.
Один на хвилях вдачу гарну має,
Пливе, наперекір порогів зграї,
Все тужиться, все творить, не сумує
І по-козацьки чайкою кермує,
А заведе свою плакун-сопілку,
Довкола будить стебелину й гілку.
А другий коло першого ж порога
Вже казна-що випрошує у Бога.
Сердешному ніяк не зрозуміти,
Що може він лиш сушею ходити.
Потуги творчі - є самообманом:
Пороги ж недоступні графоманам.
Незатишно і цвітові, і листу
Од римами пронизаного свисту,
Бо строфи графо (тільки без образи)
Лишень ворон доводять до екстазу.
Додумались, сердеги, що робити -
І вирішили річку... загатити.
Відтоді і не так уже й багато
Проходить чайок крізь міцну загату,
Та стало талану й таланту мало
І козакові на мандрівку вдалу -
Бо, щоби свистом заглушить сопілку,
Ті графомани утворили спілку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250001
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.03.2011
автор: Терен