ДО МОЖНОВЛАДЦІВ
Вже (крокодилячі) набридли сльози.
Навіщо голови в пісок ховать.
В брехливі , ми, не віримо прогнози,
У вашу щирість, чесність, благодать.
Червоні, сірі, чорні, жовто-сині
Якби ж то ви задумались були,
Що пустодзвонами в лихій годині
На наших злиднях буйно зацвіли.
Для вас напевне сльози та докори,
Біда народу й горе – то пусте.
Вам головне якби все вище вгору,
А там хай і трава не проросте.
Не віриться, що серед вас немає
Порядних, чесних, гідних громадян.
Чи пиха, вашу совість пожирає?
А як же, був товариш – тепер пан.
Та вам, здається, зовсім не до того,
Що ми чужі у рідному краю.
Нам перти гніт ,тяжкий уже знемога,
Терпимість проклинаючи свою
Вже обікрали, бідну, Україну,
Підступність підла, хижий капітал.
А нас жене недоля до загину ,
Шляхами гноблення, хули, потал.
Уже тепер не ненька – Україна,
А мачуха для дочок та синів.
Та ́прийде час. Прийде ще та година
І спалахне усенародний гнів.
Отож не лицемірте. Годі. Буде.
І не ховайте голови в пісок.
Бо вже кипить,уже вирує всюди
Священний гнів.І вибух вже за крок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249921
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2011
автор: євген уткін