Зупинюсь, у мертвій тиші загублюсь.
Он похований безбатченко чомусь.
Не один він тут, їх тутки цілий гурт.
Кожен з них – не українець, а манкурт.
Десь, під чорним покривалом німоти,
Їхні душі проклинають животи.
На смітник їх викида тамтешній світ –
В Абсолюті ж бо не ціниться живіт!
Їм, сердешним, ще частенько, певно, снить
Жовтим кольором підведена блакить,
Гомін міста, благодать п'янка села –
Та країна, що матусею була…
Але мариться усе оте дарма –
В них ні мови, ні історії нема.
А притулок цей, завершили де путь,
Вже не цвинтарем, а "кладбіщєм" зовуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249727
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.03.2011
автор: Терен