«ви можете мене засуджувати, але ніхто не зможе заперечити, що я сильна»
Коли я була маленькою, мені здавалося, що дарма мене ненька породила, адже поведінка моїх батьків виражала лише одне: я не була їм потрібною.
Коли мама була мною вагітною, вона жодного дня не покинула цигарку, з якою йшла нерозлучно по життю. А батько, скільки я його пам’ятаю, постійно пиячив та «мудакував» (все ж пробачте мене на цьому слові).
Також, я мала брата і сестру. Точніше, вони мене мали: «Подай,принеси, прибери…» Що ж поробиш? Я була наймолодшенькою..
Брат старший від мене на вісім років і, сам по собі, трутень трутнем. Більшого ледацюги ще пошукати!
Коли мені було років шість, я постійно знаходила у нього під подушкою насіння коноплі, і жодної секунди не вагаючись, відносила потаємний клунок матері.
Зрештою, брат допетрав у чім річ, та й став переховувати свою коноплю, але це йому мало допомагало. Я обшуковувала усі коробочки у його кімнаті, облазила кожен міліметр, а коли знаходила черговий клунок зі шмаллю, історія повторювалася.
Одного разу брат повернувся додому з розбитою головою (десь його там хлопці побили). На той момент він з нами вже декілька років не жив і був жонатим. Мати його тоді й в хату не пустила.
Сказала, щоб додому йшов. Батьки хутко вклалися спати, а він лежав у коридорі на підлозі й стікав кров’ю. Я про це не знала. Вийшла вночі водички попити, увімкнула світло, а тут таке!!
Розверещалася, батьки підірвалися і таки викликали «швидку». Дякувати Богові, минулося…
Сестра завжди була найспокійнішою. Батько стоїть кричить на неї, так, що аж стіни лопаються, а та стоїть собі мовчки, хоч би й кліпнула. А тільки очиці говорять: «Репетуй, скільки хочеш, все одно зроблю по-своєму».
Вона у нас середня дитина. У 14 вийшла заміж і зродила первістка.
Її перший шлюб за два роки згинув у болоті побуту.
Я одна лишилася з батьками, і ось тут моє життя стало дійсно нестерпним…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249503
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2011
автор: Даринка Квач