Я живу в ньому,
допоки його попіл живе під моїм ліжком.
Кожного ранку натираючи до блиску урну,
як колись натирав його скло,
і ми грались у мімів -
я та моє відображення,
захват сповнював невидимі меблі,
вони сумували.
Дім набував паперу, з нього сочилась кров -
я ніби тонув.
Тільки зараз нічого,
лише чую свої рухи
на сусідній сходинці.
І допоки існую я,
будеш існувати ти:
моїм дахом, мною...
Я натираю тебе кожного ранку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249369
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.03.2011
автор: Paul Prinzowski